Анастасія Матвієнко – Факультет міжнародних відносин, ОП “Міжнародне право”, Неапольський університет (Італія)
Обираючи своєю другою іноземною мовою «італійську», я ніколи не змогла б подумати про те, що вже зовсім скоро отримаю можливість стати студенткою програми академічної мобільності «Еразмус+» та побувати багатомовному місті контрастів, шумних вулиць та найсмачнішої у світі піци — Неаполі.
Проте контрастним я назвала б не лише його, але й всю Італію. Подорожуючи нею країною не важко зауважити, як кожних 50 км тут можна зустріти не лише інший діалект та менталітет, але й різкість зміни погоди. Блукаючи довгими та невгамовними вулицями Неаполя, ти розумієш, наскільки поміж усіх інших, воно чудово вирізняється своєю атмосферою справжньої традиційної Італії, яка необовʼязково повинна бути ідеальною. Основною окрасою залишаються краєвиди міста з видом на безкрає море та, найпопулярніша серед туристів історична пам’ятка Італії, вулкан Везувій (для якого потрібно було виділити ледь не цілий день, аби обійти його по колу). З перших днів мені полюбилися прогулянки по набережній, неймовірні заходи сонця і ні з чим не зрівняний свіжий аромат моря. А ще однією величезною перевагою в моєму знайомстві з цією країною стала можливість безкоштовно відвідати будь-які з державних музеїв чи виставок у першу неділю місяця.
Наступним, що мене здивувало, це любов місцевих до солодощів та випічки. Кожного ранку, поспішаючи на пари, ти помічаєш італійців, які не поспішаючи смакують каву та щось зі свіжої, ще гарячої випічки, яку навіть не усю встигають викласти на стенди(яких, до слова, тут в кожному закладі мінімум по два). Моментами, мені згадувався рідний Львів та його численна кількість кав’ярень де не поглянь, хоча його жвавий ритм життя не порівняєш з відносно повільнішим та галасливим Неаполем. Варто згадати про українську на кожному кроці. І справді наша діаспора тут одна з найбільших. Але що розчулило мене і не раз, це те, як навіть далеко від дому, у складний для нашої країни час, ці люди готові допомагати один одному незважаючи ні на що, будь це допомога в магазині, чи збір та передача речей і харчів нашим військовим.
Отож тут, на факультеті політичних наук Неапольського університету ім. Федеріко ІІ, в плані навчального процесу все здавалось новим, інколи неочікуваним, але водночас неймовірно захопливим. Знайомство зі студентами з інших країн допомогло мені не лише звикнути до нового міста та його хаотичного ритму життя, але й разом покращити рівень італійської на безкоштовних мовних курсах, які пропонував університет. Згодом я навіть змогла отримати сертифікат! Особливої уваги потребує подія Giornata Federiciana, яка знаменувала закінчення наших курсів. Проте, найцікавішою була її програма. У цей день зібралися групи усіх рівнів, аби розповісти про найпоширеніші стереотипи про свої країни та, звичайно ж, спростувати їх. Не забували нас також частувати місцевими смаколиками.
Поміж лекційних занять, викладачі пропонували численну кількість практичних, які тим чи іншим чином розкривали потенціал кожного студента. До прикладу, на заняттях з «English Activities» кожен мав змогу зробити презентацію про свою країну, про те, що потрібно озвучити і почути. Так, мені випав шанс розповісти іноземцям не лише про українську мову, її звучання та діалекти, але й про вікову боротьбу за саме її існування та незалежність; про причини початку війни у далекому 2014 р. та повномасштабного вторгнення рф у 2022 р., що триває до сьогодні. Окрім цього, на парах з «International Relations: History and Current Issues» у стінах факультету проводилися семінари, темою одного з яких були тероризм, ядерна безпека в Україні та розробка і подальша передача безпілотників Capri Falcon для здійснення радіоактивної безпеки у Чорнобильській зоні. Відповідно запрошеними гостями стали директор організації Capri Campus, що була залучена до даного проекту, Маріо Скарамелла та командир військового підрозділу спеціального призначення Військово-морських сил США Шон Дж. Вінтер.
Упродовж навчання я зустріла чимало італійців, які з гіркою усмішкою дивилися на мене, коли чули, що я українка. Деякі розпитували більше про справи у мене вдома, інші просто кивали. Однак позиція їхньої держави залишається чітка. Я змогла відчути підтримку від інших іноземних студентів і побачила від них розуміння проблеми війни в Україні і віру в те, що вона вистоїть та переможе. І хоча моя історія «Еразмус+» в Неаполі добігла кінця, з впевненістю можу сказати, що назавжди залишусь вдячна за ці чудові декілька місяців зовсім іншого життя, за досвід і друзів. Та найголовніше, я завжди буду вдячна за можливість власними силами нагадати європейській спільноті про боротьбу моєї нації за правду та свободу, незважаючи ні на що.
