Дар’я Платонова – Юридичний факультет, ОП “Право”, Бергенський університет (Норвегія)
Моя участь у програмі Erasmus+ в Університеті Бергена стала вже другим досвідом академічної мобільності, проте хвилювання перед поїздкою були не меншими, ніж уперше. Я давно мріяла пожити у скандинавській країні, побачити Норвегію не як туристка, а як її тимчасова мешканка. Саме Берген я обрала не випадково. Це місто, де жив і творив мій улюблений композитор Едвард Гріг, автор всесвітньо відомих творів «Ранок» та «У печері гірського короля». Крім того, юридичний факультет Університету Бергена має чудову репутацію, а навчальна програма дозволяла глибше зануритися у сфери права, які мене найбільше цікавлять, — право Європейського Союзу та захист персональних даних.
Перед поїздкою я найбільше тривожив клімат. Берген недарма називають «найбільш дощовим містом Європи». Взимку там майже постійно темно, влітку — навпаки, світло майже цілодобово. До цього додаються нескінченні дощі, прохолодне літо та нестача сонця, яка з часом починає відчуватися фізично. Проте норвезька природа навіть у похмурі дні вражає своєю живістю, свіжістю, соковитістю та насиченими кольорами. Саме там я зрозуміла, наскільки тісним може бути зв’язок людини з природою: норвежці вміють знаходити баланс між роботою, навчанням і відпочинком, використовуючи будь-яку можливість провести час серед лісів, гір і фіордів наодинці або в компанії найближчих.
Навчання, невипадково, стало одним із найцінніших аспектів обміну. Ми вивчали лише три дисципліни у межах нашого навчального плану (авторське право Європейського Союзу, GDPR та конкурентне право ЄС), проте кожна з них була глибоко опрацьованою та практично орієнтованою. Ми досліджували судову практику, писали академічні наукові роботи, працювали над спільними проєктами з іншими міжнародними студентами, а під час одного із завдань навіть проводили GDPR-compliance аналіз прототипу мобільного застосунку, що потім відобразили у складеному проєкті та успішно захистили його.
Особливо мене здивувала організація навчального процесу. Там практично відсутній звичний для українських університетів поділ на лекції та семінари. Студенти, паралельно з лекційним матеріалом отримують практичні завдання із чіткими дедлайнами, завантажують їх до електронної системи, де роботи автоматично перевіряються на плагіат, після чого викладачі залишають детальний письмовий фідбек. Крім цього, студенти рецензують роботи одне одного, що вчить аргументовано висловлювати свою думку та критично аналізувати чужі дослідження. Незвичним був і розклад: іноді занять могло не бути тиждень або ж пару тижнів, а потім вони могли проходили щодня. Це вимагало більшої самостійності у плануванні рутинних справ, але водночас дозволяло використовувати вільний час для подорожей, походів або ж просто глибшого знайомства з містом.
Не менш цінним за навчання стали люди, яких подарував Erasmus. Ми жили у спільних апартаментах, мали спільну кухню та зону відпочинку, тому щоденні побутові справи дуже швидко перетворили незнайомців на друзів. Серед моїх знайомих були студенти права, психології, ортопедагогіки, психіатричної реабілітації, філології, режисури, суспільних наук і навіть морської біології. Вони приїхали з країн західної та східної Європи, а також країн Азії — Китаю та Гонконгу. Попри різне походження, усіх об’єднувала відкритість до нового та щира цікавість одне до одного.
Саме міжкультурне спілкування стало для мене одним із найцінніших досвідів. Ми влаштовували вечори національних кухонь, разом готували традиційні італійські, китайські чи угорські страви за автентичними рецептами, слухали національну традиційну та поп-музику, обговорювали традиції та особливості наших країн. Було дивовижно бачити, як навіть звичайна вечеря може перетворитися на справжній, абсолютно щирий культурний обмін. Правду кажучи, після повернення з програми я вже повторила декілька страв інших кухонь, приготуванню яких мене навчили нові друзі, і планую робити це надалі!
Для мене, як для українки, особливе значення мала тема війни. Багато студентів під час особистих розмов ставили дуже щирі й уважні, правильні запитання, хотіли зрозуміти наш досвід, життя під час війни, окупацію, причини і переваги відмови від російської культури та літератури. Я відчула, що особисті історії іноді можуть зробити більше, ніж десятки новинних сюжетів. Було приємно бачити, як після таких розмов люди починали ще краще розуміти Україну і українців.
Не менш важливо було відчути підтримку України з боку норвезького суспільства. Особливо запам’яталося святкування Дня Конституції Норвегії 17 травня, коли тисячі людей тепло вітали українську колону у вишиванках під час святкового параду. Українська громада Бергена активно популяризує нашу культуру, організовує святкування національних свят, знайомить іноземців із українською кухнею, музикою та традиціями. Також завдяки Спілці українських студентів Бергена я мала можливість відвідати англомовну зустріч із Оксаною Забужко в міській бібліотеці. Приємно вразило, наскільки великий інтерес у Норвегії існує до сучасної української літератури та культури.
Найяскравішими спогадами для мене залишаться походи суворою, дикою, але водночас такою величною норвезькою природою. Ми піднімалися в гори, проводили цілі дні на маршрутах, а одного разу навіть ночували у маленькому дерев’яному будиночку посеред засніженого лісу без електрики, інтернету та водопостачання, маючи лише дров’яну піч. Саме в такі моменти найбільше розумієш цінність простих речей та людського спілкування (а також те, що посуд можна мити водою, що утворюється зі снігу, розтопленого на печі!). А краєвиди, які відкривалися дорогою, неможливо передати за допомогою жодної, навіть найдорожчої оптичної техніки — їх потрібно побачити лише на власні очі.
Наприкінці семестру мене не полишало дивне відчуття. З одного боку, дуже хотілося повернутися додому, до України, де все знайоме й зрозуміле. З іншого — було важко прощатися з людьми, які за пів року стали майже родиною. Разом ми переживали про дедлайни і екзамени, святкували свої і «чужі» національні свята (навіть Китайський Новий рік!), дні народження, готували страви за сімейними рецептами, дивилися фільми та просто жили звичайним студентським життям.
Проте усе має властивість завершуватись, і тільки нам вирішувати, як розпорядитись тим, що лишилось у наших думках та памʼяті, а також тим, як відбиток цього досвіду надалі впливатиме на нашу особистість. Erasmus подарував мені значно більше, ніж нові академічні знання. Він навчив працювати у міжнародних командах, критично мислити, адаптуватися до нових умов, відкрито спілкуватися з людьми різних культур і ще більше цінувати унікальність власної країни. Я повернулася додому не лише з новими професійними навичками, а й з друзями з різних куточків світу, теплими спогадами та впевненістю, що міжнародний досвід справді змінює людину.
Саме тому я щиро рекомендую студентам не боятися подаватися на програми академічної мобільності. Це не просто «навчання за кордоном». Це можливість краще пізнати світ, розповісти світові про Україну і водночас краще зрозуміти себе. Придивіться до міжнародних можливостей обміну, що прямо зараз пропонує ЛНУ ім. Івана Франка!
