Марта Матвіїв – Юридичний факультет, ОП “Право”, Університет Сен-Кантен-ан-Івелін (Франція)
Заплющте очі та змалюйте в уяві: ви навчаєтесь в компактному містечку поблизу Версалю, живучи біля зеленосадженого парку, великої бібліотеки та смачних закладів – простими словами, ви проводите час у справжньому студентському вирію подій. У будь-яку хвилю ви можете податись до Парижу, із його геометричною архітектурою, багатообіцяючою історією та різномаїттям мистецтва. Уявили? Видається як неосягненна мрія, а чи навпаки – нудне часопроведення?
Привіт! Мене звати Марта, я студентка третього курсу Юридичного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка і минулого осіннього семестру я мала за честь представляти рідний університет у Франції в університеті UVSQ (Université de Versailles Saint-Quentin-en-Yvelines). І з цього приводу нескромно вважаю – маю що розповісти про будні та роздуми українського студента «на чужині». Тож сідайте зручніш, обіцяю не бути надміру снобом та намагатимусь показати життя у містах Гіянкур та Монтіньї-ле-Бретонне «без прикрас».
Перший раз… студентка Еразмус+
Оскільки основна сфера діяльности мого перебування у Франції було навчання, цілком послідовно буде поділитись «внутрішньою кухнею» самого університетського життя. Особливість навчального процесу була прозаїчною – студенти українського права приїхали розширювати власні горизонти! Зауважую, що усе навчання відбувалось англійською мовою. Звичайно, перелік предметів англійською був значно вужчим, на відміну від тих, що викладались для francophone, однак це не завадило нам зібрати сміливий перелік доволі різних за природою, на перший погляд, курсів. Вступ до міжнародних відносин, дебати і переконання, фундаментальні принципи права ЄС, американське право – з такими, та ще іншими предметами, я ознайомлювалась протягом цих кількох місяців.
Отже, як виглядало саме навчання? У нас була можливість самотужки скласти свій розклад, що беззаперечно значно спростило студентську буденність. Перший тиждень був скорше «оцінкою» та «придивлянням» до предметів, що ми плануємо вивчати протягом осені-зими. У звʼязку з таким відсіюванням, з нашого списку потенційних семестрових друзів вибуло порядку 2-3 предметів. Причини були різні – або була накладка з іншими предметами, або викладачка на лекції розповідала, яким був хороший радянський союз… так, так, і такі ситуації теж були.
Навчання має доволі вільний формат у контексті того, що студент самостійно обирає стратегію опанування матеріялу. Лекції відбувались у великих авдиторіях, що багатообіцяюче називались «амфітеатрами», семінари ж – у невеличких кімнатах орієнтовно на 25-30 осіб. Поряд з гуртожитком, де я мешкала, була велика бібліотека, де в якийсь момент почала «гаяти час».. вибір підручників вражав, однак звісно англійською мовою їх було значно менше. Загалом, потреба у відвідуванні бібліотеки в обовʼязковому порядку не стояла, оскільки для всіх курсів був викладений якщо не повний то доволі вичерпно орієнтовний перелік тих джерел, на які варто опиратись. Приміром, на першій лекції із «Вступу до міжнародних відносин» кожен студент отримав брошуру розміром в приблизно 200 сторінок, де було зібрано усі матеріяли (статті, уривки підручників), які ми аналізували протягом усього семестру.
Екзамени (як усні так і письмові) відбувались не з усіх предметів – тут система чимось схожа із українською. Деякі курси закривались, базуючись на середній оцінці. Про навчання, особливості кожного предмета, стилі викладу інформації у панове викладачів можна розповідати багато, ця ніша справді займає доволі широкий спектр особливостей.
Переконана, що в кожного студента досвід навчання унікальний і гадаю, навіть мої колеги по перебуванню у Версальському університеті матимуть різні оцінки та враження. Кажучи за себе, оцінюю складність навчання на 7/10. Основні виклики полягали у вмінні швидко опановувати велику кількість інформації англійською мовою рівня С1-С2 та швидко генерувати аргументи на ту чи іншу суспільну тему. Так чи інакше, навчання такого формату роширює горизонт, змінює кут сприйняття світу та мотивує дивитись не лише під власні ноги.
Заходи… чи сходи?
«Сьогодні ми йдемо на скалелазання, завтра екскурсія Версальським палацом, а потім гайда на екскурсію Сеною…», часом виглядали наші будні мали й подібний характер, хоча звісно, таким був не кожен тиждень. Загалом, сам університет та студенти доволі активні в організації заходів (спойлер – французькою мовою) різного штибу – бігові марафони, лекторії із письменниками, вечірки і тощо, тощо. «До кольору, до вибору», – як каже моя бабуся.
Для іноземних студентів також іноді відбувались окремі заходи, як от дегустація сиру чи різдвяна вечірка. До слова, якщо маєте бажання швидко вивчити назви частин тіла французькою, розкрию мій особистий лайфгак – відвідайте заняття з йоги у Версальському палаці!
Виклики.
Чи очікувала я, ступивши крок на французьку землю, що перебування тут сприйматиметься як мелодії Франсуаз Арді або кінострічки Жана-Люка Годара? Питання, скоріш, риторичне. Натомість, зіткнулась я більше не з відчуттям «sur un petit nuage», а з викликами. Із багатьма з них.
По-перше, мовний бар’єр, шириною в стіну автро-угорської будівлі у Львові, робить свою справу. Я приїхала до Франції із, скажімо, знанням французької мови «нижче середнього», сміливо тримаючи в запасі базові фрази та елементарні слова. Буду чесною, важливість знання французької помітна одразу. Далеко не кожен француз готовий, а найголовніше, є натхненний, балакати із вами lingua franca, яку ще в народі кличуть англійською. Якщо ви по якійсь з причин не любили в школі Всесвітню історію – то раджу ознайомитись із нею зараз :))
Звичайно, з плином часу сприйняття мови дещо спрощується, але вільно говорити мені й досі складно. Так, шановне панство, усе як є, без успішного успіху і «я вивчила французьку на рівні С1 за три дні». Готуйте себе до реальних цифр і реального обʼєму спроб і помилок, а тим паче, якщо ваші знання мови рівня А1-А2.
Та це був лиш початок і мій один з перших «інсайтів» у перші кілька днів перебування у Франції. Так, бути українцем за кордоном в часи повномасштабного вторгнення – це велике різномаїття питань і зважувань у власній голові, це важкий пласт емоцій – від всеохопного почуття гордості до внутрішнього самокритикування за «недостатньо роблю». «If you know, you know» – єдине, що спадає на думку. Так, вам треба звикнути до запитань в стилі «а ви повернетесь в Україну після завершення еразмусу?», «а в Україні безпечно?», «а у вас всі міста знищені?» тощо. Найважливіше усвідомлювати, що людина, яка у вас це запитує, найбільш ймовірно знає про війну лише з підручників історії, максимум – з розповідей бабусів-дідусів. Тому секрет успіху – пояснювати українську реальність так, як вона є. Іноземець починає інакше сприймати повномасштабне вторгнення, після того, як почує та сприйме від вас особисту історію, що торкнулась вас чи ваших близьких.
«Ви родом з країни сміливих людей» – так мені сказала одного разу привітна жінка із Сенегалу. Цей статус треба вибороти і ми в тому числі його усіма силами намагались дотримуватись. Тож студентки Юридичного факультету, відкинувши усякі сумніви, брали участь в мирній ході в знак підтримки України та засудження екологічних злочинів, спричинені російською федерацією. Це так само про буденність українців за кордоном – не бути осторонь.
З хороших новин: вагома більшість викладачів, з якими я мала справу, активно висловлювали слова підтримки українському народу. Неодноразово згадувались кейси про воєнні злочини рф на території України, обговорення з приводу важливості допомоги Україні… про Україну говорили багато і вичерпно – настільки, наскільки можливо, перебуваючи в країні, не оточеній війною. В Парижі підтримка також відчутна. Чого тільки вартувало чути гордий клич «Слава Україні!» у наш бік з характерним французьким акцентом від перехожих.
Переконана, що одяг також є певною мірою голосом. Кожного дня носила на собі щось, що б нагадувало про дім – поясна сумка із шевронами-оберегами, власноруч зроблена силянка, стрічка в колір українського прапора, крайка або вишиванка..
«Слоу-лівінг», який не завжди «бенефітить».
Про кількість великого клубка документації, підписів, договорів, електронних листів годі й говорити. Якщо ви сподіваєтесь, що цей Дамоклів меч більше не нависатиме над вами як тільки почнеться навчання – маю для вас невтішні новини.
Вашим найкращим другом стає додаток «Нагадування» в телефоні і Google Chrome, який автоматично запамʼятовує паролі до сили-силенної сайтів, де вам обовʼязково треба відмітитись. Фактично, подаючи перші документи ще на етапі надсилання виписки оцінок у рідному університеті, й за умови, якщо ви пройшли у відборі, ви надалі погоджуєтесь, що наступні кілька місяців вам доведеться часто відвідувати веб-сайти для отримання візи, проживання, стипендії, страхування і тощо. Цікавий факт, для отримання візи треба їхати у Київ, in case you missed it.
Фу-ух. По приїзду до місця навчання постають наступні питання – успішне заселення в гуртожиток, перевірка страхівок, отримання студентського квитка (за умови, якщо вам не переплутають дату народження, як це було у мене), відкриття банківського рахунку для отримання стипендії у французькому банку, складання нового Learning agreement… і це лише ті, про які я щойно згадала. Обʼєм роботи важко осягнути і я іноді досі дивуюсь яким чином мені вдалось все це владнати.
Але до чого тут «слоу-лівінг»? Так, це одна з тих філософій (як от хюгге у Данії), якою точно варто надихатись. Та коли діло доходить до адміністративних питань, треба запастись терпінням і великою кількістю міцної смачної кави. Якщо описати систему надання послуг у Франції максимально коротко, то висловлюсь наступним чином – аби створити банківський рахунок та картку вам треба зачекати орієнтовно від 1.5 до 2 тижнів. Зважайте також, що банк обовʼязково буде на обіді, коли ви захочете до них прийти.
Найбільш екзистенційне запитання, що не раз зʼявлялось протягом поїздки: «Чому українську «дію» починаєш цінувати лише після того, як поживеш якийсь час у Європі?»
Французька буденність.
Та коли всі адміністративні питання будуть позаду і вас більше не хапатимуть дрижаки від думки про черговий електронний лист від «когось-дуже-важливого», Ви нарешті на етапі, коли можете відвідувати маловідомі місця Версалю, смакувати crêpes, вишукувати шалики у вінтажному магазині Парижу і спостерігати за його глянцевими, напівреальними та блискучими куточками. Як щодо відвідати картинну галерею, де чекає Мане, Сезан та Гоген? І так, кому цікаво, настрій стрічки «La belle personne» Кристофа Оноре гарно описує перебування в Парижі десь наприкінці листопада.
На цьому все. Сподіваюсь, я змогла бодай трохи помістити вас, шановний читачу, у той загадковий період перебування студента у осінній Франції.